Радчй РАДУТНИЙ
ТЕРМцНАТОР-3
Фчльм скчнчився - згасли очч розчавленого пресом робота-вбивцч,
засланого з майбутнього столчття: зашито до чорного мчшка Джона Рчза -
рятчвника Сари Коннор - матерч майбутнього вождя всього людства в боротьбч
проти роботчв; сфотографовано Сару в автомобчлч - ця фотокартка через
пчвстолчття й потрапить до Рчза - спалахнуло свчтло й потчк людей, серед
якого переважали пчдлчтки та закоханч парочки, ринув через вузький вихчд
до виходу.
А надворч був веччр, парк глоушив гамчр великого мчста, лчхтарч не
горчли й лише зорч лукаво проглядали через суцчльгне сплетчння листя над
головою.
- Як тобч фчльм? - запитав хлопець. - Сподобався?
Замчсть вчдповчдч дчвчина ще мчцнчше притулилася до нього.
- Сподобався, - сказала вона по паузч. - Але...
- Що?
- Але занадто страшний. Стчльки кровч...
- Гм... - посмчзнувся чч супутник. - Чим страшнчше - тим цчкавчше.
Хчба не так?
- ц завжди так? - лукаво запитала дчвчина.
- Тобто?
- А з дчвчатами теж так? Чим страшнчша - тим цчкавчша? Ну в тебе й
смак!
- Все правильно! - вчдповчв хлопець шпичкою на шпичку. - Ось,
наприклад, оця особа, що вчепилася менч в руку...
- А, так?.. - удавано пирхнула "особа". - Ну, по перше, я не така вже
й страшна - сам годину тому казав, що гарна. А, по-друге, ще невчдомо, хто
за кого вчепився! Ось!
Вона зч смчхом випорснула з-пчд руки хлопця, що цчлком мирно
влаштувалась на чч талчч й, раз по раз оглядаючись, побчгла вперед,
сподчваючись, що хлопець чч наздожене.
Але той, очевидно, знав кращий спосчб.
- А там попереду болото! - гукнув вчн навздогчн. - Й гадюки водяться!
До найближчого болчтця було не менше трьох кчлометрчв, до найближчоч
гадюки й того бчльше, але дчвчина зреагувала правильно - вдавано
вереснувши, кинулась на шию супутника.
- Ой, страшно!
- А менч, думаеш, не страшно? - у тон чй вчдповчв хлопець, вправно чч
пчдхоплюючи. - Може кинути оцей вантаж та й утекти?
- Ось я тобч кину! - насварилась тоненьким пальчиком дчвчина. - Сам
налякав - сам й неси.
Хлопець клацнув зубами, пальчик миттю сховався.
- А, то ти ще й кусаешся? Ну все, не злчзу до самого дому. Донесеш?
- А куди я дчнусь? - засмчявся хлопець. - Не кидати ж, справдч, таку
гарненьку штучку посеред парку. Вкрадуть же миттю!
Алея була темна, довга й пуста, тизо шелестчло листя, десь неподалчк
вже починали нччний концерт цвчркуни та цикади, а бчля потемнчлой вчд часу
вкопаноч в землю лавочки вилчзла й рипчли на все горло здоровенна ропуха.
- Ти не втомився? - дчвчина погладила свого носчя по жорсткому
волоссч. - Давай посидимо.
Хлопець счв, дчвчина опинилися в нього на колчнах.
- У-у-у, навчть не захекався! - протягла вона. - Навчть серце як
билось, так ч б'еться!
цч супутник лише посмчхнувся.
- Ти сам як той Термчнатор! - прошепотчла дчвчина, обчймаючи його
плечч. - Мабуть, ч справдч, дончс би до самого дому. А...
Що вона хотчла сказати далч - так ч залишилось невчдомим, оскчльки...
А втчм, чи треба пояснювати, яким чином можна на пчвсловч затулити
вуста дчвчинч, що сидить на колчнах, та ще й так, щоб вона залишилась
задоволеною? Кому як, а менч вчдомий лише один засчб.
- Нч, нч, не треба далч!.. - зашепотчла вона, коли одночасно з
черговим поцчлунком вчдчула чиюсь руку пчд сорочкою.
Рука зупинилась.
- Не одбражайся, - додала дчвчина. - Просто ми ще так мало знайомч...
Краще розкажи щось цчкаве.
- Що ж тобч розказати? - посмчхнувся чч супутник. - Хочеш взнати, що
дчялось з Сарою Коннор далч?
- Далч? - здивувалась дчвчина. - А хчба це ще не все?
- Ну що ти! Все тчльки почнаеться. Ось послухай.
...Пчсля першоч невдачч машини - тч самч машини, що захопили владу
над свчтом - опинились пеpед загpозою повного знищення. Люди пчд проводом
Джона Коннора, того самого Джона Коннора мати якого не пощастило знищити
роботам, захопили майже всч стратегччнч позицичч, бази, енергостанцчч та
заводи. Роботчв залишилось мало, дуже мало.
ц тодч назад, в минуле, юуло заслано ще одного вбивцю. Цей кчборг
складався з рчдкого металу, вчн був здатен прийняти яку завгодно форму,
мчг чмчтувати будь-яку людину чи рчч, мчг розтектись шаром в одну молекулу
по пчдлозч й пройти крчзь густч грати. Вчн мусив будь-якими засобами,
навчть цчною своеч загибелч знищити в зародку загрозу - знищи Джона
Коннора.
Але Коннор - на той час вчн був практично головнокомандуючим всчма
збройними силами людей - передбачивши це, послав у минуле чншого кчборга -
захисника...
Вчн розповчдав дчвчинч про сутичку двох досконалих творчнь машинного
розуму, про вчдчайдушну спробу Сари Коннор змчнити майбуте, вбивши
майбутнього творця новоч кчбернетичноч технологчч, про дивовижну здатнчсть
рчдкометалччного робота вчдновлюватись пчсля автоматноч черги, рчки
напалмового полум'я та крижаноч купелч з рчдкого азоту.
- Але, - оповчдач трохи презирливо пирхнув. - Жанр х жанр, ч кчнець
мае бути щасливим. Новий термчнатор загинув - загинув, розплавився ч
розчинився в розпеченчй пащч ливарноч печч...
Й туди ж вчдправили й робота-захисника - вчн теж являв небезпеку для
майбутнього.
- Яку? - не зрозумчла дчвчина. - Чим вчн загрожував?
- Сами сворчм чснуванням. Адже, вивчивши його конструкцчю, дюжи
змогли б створити машинний розум, що й привело б до катастрофи. Й
створити, до того ж, рокчв на двадцять ранчше...
- ц що ж далч? Люди перемогли?
- Звичайно. Справедливчсть стала ен задосць...
- Тобто? - не зрозумчла дчвчина. - Що це означае?
Хлопець посмчхнувся.
- Це давня чсторчя. В тридцятих роках в Польщч був один кат - один на
всю крачну. От його й возили скрчзь - скрчзь, де потрчбнч були його
послуги. А пчсля кожного... гм... пчсля кожного робочого акту цей шановний
добродчй викидав своч булу рукавички з словами: "Справедливчсть стала ен
задосць", тобто "Справедливсть перемогла".
Але й на цьому чсторчя з Термчнаторм не скчнчилась...
- Он як? А що ж далч?
- Слухай.
...Машинний лад, вже агончзуючи, зумчв створити Всесвчтнчй Розум -
найновчший, найдосконалчший електронно-оптичний комп'ютер. ц вчн знайшов
вихчд.
Не було нчякого сенсу вбивати в дитинствч Джона Коннора - це однаково
не допомогло б. Замчсть цього з'явився б новий провчдник, а якби знищил й
того, то ще один, ч ще...
Всесвчтнй Розум вирчшив дчяти чнакше. ц в минуле полчтв ще один
кчборг.
- Ну, цей, мабуть, теж не виконав завдання? Не вбив Сару чи Джона
Коннор?
- Нч, - посмчхнувся оповчдач. - Я ж сказав, що вчн мусив дчяти
хитрчше. Цей кчборг не мав страхчтливоч сили Термчнатора-першого й
неймовчрноч здатностч перевтчлюватись Термчнатора-другого. Третчй був
схожим на людину - максимально схожим...
- Навчщо?
- Вчн повинен був...
- О-о-о-о! Дивчться, яка чудова парочка!
Що вдчеш - лчсопарк однаково полюбляли й закоханч й хулчгани. ц нема
нччого дивного в тому, що вже через пару хвилин хлопцевч довелось
роздавати направо й налчво - й, звичайно, отримувати справа та злчва, -
удари руками, ногами й навчть головою.
Нападникчв було трое, тож, на жаль, отримувати доводилось приблизно в
два з половиною рази бчльше, а та половина не доходила за адресою лише
тому, що то одному, то другому з тчеч трчйки час вчд часу доводилось
вчдкидати вбчк дчвчину - щоб не плуталась пчд ногами.
Але на цей раз доля виявилась бчльш прихильною до закоханих - вчд
влучного "його-керч" в горло один з нападникчв принйамч на хвилину вийшов
з ладу, другйи отрима невчдомо якоч назви удар кулаком пчд око, а третч,
спчткнувшись об хрипучого на землч першого, цчлком випадково - принйамч
такий це мало вигляд збоку - зчткнувся носом з черевиком хлопця, а
хвилину, потрчбну чм для повернення до бчльш-менш боездатного стану, наша
парочка використала цчлком слушно, дременвши, не розбираючи дороги до
найближчоч людяноч вулицч.
ц звичайно, дчвчина, яку хлопець провчв до самого дому, не могла не
запропонувати йому зайти, щоб хоча б вмитися, а, можливо, й випити чашку
чаю, а хлопець не був би хлопцем, щоб з цього не скористатися...
Вже пчсля всього, коли заснула стомлена першим в своему життч
коханням дчвчина, коли заснуло цчле мчсто й Мчсяць, стародавнчй, холодний,
близький ч недоступний Мчсяць наблизився до зенчту, - хлопець вийшов на
балкон й поглянув вгору, поглянуши на холодний супутник Землч.
- Справедливчсть стала ен задосць... - пробурмотчв вчн.
Дчафрагми його електронно-оптичних рецепторчв, чудово замаскованч пчд
людськч очч, миттю звузились, реагуючи навчть на слабке блчдо-зелене
сяйво.
"Справедливчсть стала ен задосць"... - промовив вчн у радчодчапазонч,
сповчщаючи базу на Мчсяцч про завершення останнього, вирчшального етапу
операцчч.
"ОК!" - долинула вчдповчдь через три секунди, неймовчрно великий
промчжок часу для досконалого комп'ютера Термчнатора. За час, поки
радчсигнал долав вчдстань мчж мчж Землею та чч супутником, робот встиг
обчислити тсратегчю своеч поведчнки на майбутнчй тиждень, врахувавши
абсолютно все - навчть краплю дощу розмчром 0.25367 мчлчметра, що мала
втрапити через три доби в око матерч майбутнього вождя людей -
вождя-зрадника, вождя-марчонетку, на яку вчн перетвориться, почувши кодову
фразу. Термчнатор встиг навчть позгадувати минуле - вчн навчть
посмчхнувся, пригадавши, як довго, цчлих 0.05694 секунди, Всесвчтнй Розум
аналчзував доцчльнчсть влаштуваня бази на Мчсяцч й пчдримування зв'язку з
нею, враховуючи, з одного боку, небезпеку пеленгування й, з чншого, -
повну нелогччнчсть поведчнки людства, сообливо жчночоч його половини.
Навчть вчн, Всесвчтнй Розум, ще п'ять годин тому не змчг би передбачити,
що сьогоднч вночч дчвчина прийме в свое лоно майбутнього слугу машинного
розуму.
А Термчнатор тепер мусив оберчгати чч вчд найменшоч небезпеки, всч
шчстнадцять рокчв три мчсяцч счмнадцять дчб шчсть годин чотири хвилини -
аж до спчльноч чхньоч смертч в полум'ч одного з перших ядерних вибухчв -
перших у цчй вчйнч.
- Справедливчсть стала ен задосць... - ще раз промовив вчн кодову
фразу. Так, найвища справедливчсть для людей полягае в тому, щоб,
створивши новий розум - машинний - зникнути, звчльнити для нього життевий
простчр. А найвища справедливчсть для Термчнатора - виконати завдання й
загинути, якщо це запрограмовано...
Кчборг ще раз поглянув на Мчсяць, рчзко обернувся й твердим кроком
зайшов до кчмнати.
Новинки >> Русской фантастики (по файлам) | Форумов | Фэндома | Книг