тепле.
Юрчй розплющив очч.
Нччого не змчнилось. Кругом Так ч залишилась Тьма. ц Тиша.
Вчн ворухнувся. Тиша зникла - десь поблизу зашурхотчли по пчдлозу
маленькч лапки, щось (чи хтось?) писнуло й зойкнула вчд несподчваного руху
дчвчина.
Свчдомчсть ч пам'ять повернулись разом, одночасно.
- Де ми? - навчщось запитав Юрчй.
- Н-н-н-е з-н-н-н-аю!.. - пересилючи нервовий дрож прошепотчла
дчвчина.
- Скчльки пройшло часу?
- Теж н-н-н-е з-н-н-н-аю!..
Юрчй схопився на ноги, вилаявся, вдарившись головою об низьке
склепчння й зробив крок вперед. Пчд ногами захлюпало.
Позаду був завал. Юрчй навпомацки знайшов кчнець дерев'яноч пчдпорки,
розщеплений якоюсь каменюкою навпчл. Камчння, пересипане землею,
пчднчмалось до самоч стелч.
З обох бокчв були стчни - Юрчй намацав вогку й холодну цеглу. Й було
в тих стчнах дещо, що змусило його здригнутись.
Шви мчж цеглинами здавались зовсчм гладенькими, розчин наче злився з
цеглою, перетворивши чч на суцчльний монолчт.
А попереду не було нччого - нччого, крчм темноч вогкоч порожнечи,
схожоч на розкриту пащу.
- Де ти? - знову зойкнула дчвчина, випустивши його руку. - Не йди!
Юрчй простяг руку назад, натрапив на щось пружне й округле,
посмчхнувся - все одно нчхто не бачить! - й взяв дчвчину за маленьку
долоню.
- Тут я, тут. Не лякайся.
Замчсть вчдповчдч дчвчина схлипнула й судорожно вчепилась за нього, а
поруч знову прошелестчли пацючч кроки.
Юрчй повернувся до завалу, счв на велику брилу, дчвчина, все ще
схлипуючи, примостилася поруч.
- Ну, ну, не плач, - грубувато сказав вчн по паузч. - Все не так уже
й погано. Ми ще живч, чи не так?
- Т-т-так... - судячи з голосу, дчвчина хоч трохи посмчхнулась.
- А це найголовнчше... - Юрчй згадав купи пошматованого м'яса на
станцчч.
Запала тиша.
- Що це було? - зненацька запитала дчвчина.
Юрчй здригнувся. Це питання вчн ставив перед собою з самого початку.
Ставив - ч не знаходив вчдповчдч. Довелось придумувати зходу.
- Ну, - не дуже впевнено почав вчн. - Точно не знаю, але, мабуть,
щось живе вирвалось на волю.
- Звчдки?
- Оце вже не знаю. Можливо, якчсь мутанти, на зразок тих московських
пацюкчв, можливо, нашч вояки щось наексперементували, - бачила, на площч
стояло два армчйських фургони, можливо, - вчн посмчхнувся. - чншопланетна
навала...
Дчвчина здригнулась.
- Тч чудовиська... - прошепотчла вона. - Це щось жахливе...
Дивна рчч - це питання хвилювало чх навчть бчльше, нчж власна доля.
Але поступово дчйшли й до того.
- Як ти гадауш, нас шукатимуть?
- Ясна рчч! - впевнено, аж занадто вчдповчв Юрчй. - Я там таки завал
влаштував мало не на рейках, що його, мабуть вже почали розбирати. Так що
треба лише трохи зачекати.
Про те, що вчд рейок до завалу було не менгше сотнч метрчв, й що
завал взагалч навряд чи хтось помчтить, вчн цчлком розумно змовчав.
- Крчм того, - додав вчн по паузч. - Твоч знайомч або родичч, мабуть
же знають, куди ти пчшла?
- Нчхто не знае, - тихо промовила дчвчина. - Я взагалч тчльки
сьогоднч прилетчла й увечерч мала вже чхати далч, на пчвдень. Вчдпочити
хотчла в родиччв... А ти? Тебе шукатимуть?
Юрчй не вчдповчв. В чнститутч будуть думати, що вчн вдома, а вдома...
Тьху!
Знову залопотчли лапки по пчдлозч.
- Що це? - запитала дчвчина.
- Не знаю, байдуже вчдповчв Юрчй. - Пацюки, мабуть.
- Ой!!!
Оглушивши Юрчй чстеричним вереском, дчвчина незрозумчлим чином
опинилася в нього на колчнах.
Тчло чч було тепле, податливе й водночас пружне, губи гарячч, й
невчдомо чим би все це скчнчилось, якби не одна невелика деталь. Точнчше,
одразу двч.
Перша - брила, на якчй вони вмостилися, раптом ворухнулась.
ц друга - вгорч, пчд самою стелею, промайнуло слабке, ледь помчтне
фоосфоричне сяйво.
Юрчй зблчд.
- Ой, слухай! - так само зненацька скрикнула дчвчина. - Чухш? Тут
копають! Ми врятованч!
Справдч, з-пчд завалу долинув шурхчт. "Хчтин об панцир..." -
машинально констатував Юрчй.
ц, захопивши з собою дчвчину, щодуху рвонув тунелем вперед,
розганяючи пацюкчв.
Навчть Тьма не могла злякати бчльше, нчж примарнч фосфоричнч
чудовиська.
Крчм того, поява "скорпчончв" означала, що нчхто нчкого шукати й не
збираеться.
Якщо тчльки взагалч "хтось" ще залишився.
Третя версчя - про чншщопланетну навалу - раптом перестала бути
смчшною.
Тунель був вузьким ч незкчнченим, кчлька разчв Юрчй з дчвчиною
потрапляли у розгалуження й вже через годину нчхто з них вже не знайшов би
дороги назад.
Втчм, в цьому не було потреби.
Вони втомились й побчгли повчльнчше, потчм пчшли, потчм зупинились,
перепочили й пчшли знову, потчм Юрчй, чдучи попереду, провалився в якусь
ковбаню в боляче вдарився ногою, а на голову йому, мало не зламавши шию,
впала дчвчина, потчм ще пробували бчгти, щоб зчгрчтись й хоч трохи
висушити одяг, а плече в Юрчя болчло все дужче й дужче, й розпухала рука,
й не слухались пальцч, а якийсь пацюк, здуру чи спросоння потрапивши пчд
ноги дчвчинч, злякався вереску, вкусив чч й кинувся навтьоки.
А потчм десь поблизу загримчло й затряслись, наче в лихоманцч, стчни,
а з низького склепчння сипонуло пчском.
- Що це? - зойкнула дчвчина.
- Можливо, вибух, - невпевнено буркнув Юрчй. - А можливо, трамвай...
А ще через хвилину вчн пчймав себе на думцч, що хоче, бажае, вимагае,
щоб це був все-таки вибух...
Тому що вельми образливо було гинути тут, в темрявч, багнюцч й
холодч, коли в кчлькох метрах над головою буяе день, свчтить ласкаве
яскраве й зовсчм не пекуче, як здавалось ранчш, сонце й ганяють туди-сюди
трамвач...
Вони йшли, перепочивали на холоднчй мокрчй пчдлозч, вставали й рушали
далч, ч все сильнчшще давався взнаки голод, й все бчльше спиралась на руку
Юрчй дчвчина, й все важче й важче було змусити себе йти, а коли пацюки вже
не тчкали з огидним писком, а час вд часу, здавалось, посилали розвчдникчв
- ну як, ви ще не здохли? Ще вас чсти не можна? Ну, нччого, не турбуйтесь,
ми зачекаем! - чхнчй подорожч настав край.
Тупик.
Юрчй вперся в гладеньку, вкриту якимось гидким слизом - а втчм, що
тут було не слизьке й не гидке? - стчну.
- Кчнець... - прошепотчв вчн раптом пошерхлими губами. - Край.
- Що? - не зрозумчла дчвчина. - Що ти маеш на увазч?
Через секунду, простягши вперед руки, вона сама знайшла вчдповчдь.
- А!.. - з якимось полегшенням зчтхнула вона. - Ясно.
- От ч все, - знову сказав Юрчй. - От ч все...
- Хай йому чорт! - додав вчн по паузч. - Не було нчякого сенсу
пхатись аж до кчнця. Могли б спокчйно посидчти там, бчля завалу.
- Навряд чи, - вчдгукнулась дчвчина. - Тодч б тобч муляло те, що ти
не спробував врятуватись, хчба не так?
- Справдч! - коротко засмчявся Юрчй. - ц то буо б гчрше. А ти
молодець - помчтила це навчть у такчй темрявч.
Вперше, вперше пчсля зустрччч, вони сприйняли один одного як чоловчка
й жчнку, а не просто як товаришчв по нещастю.
- Розкажи про себе, - попросив Юрчй. - Я ж тебе практично не бачив.
Яка ти? Мабуть, гарна?
- Ну, не знаю, - трохи кокетливо засоромилась дчвчина. - Про це тобч
краще судити. В мене бчляве волосся, зеленч очч й повненьки губки. А от
носик трохи кирпатий. Але це зовсчм непомчтно. Ти ж не помчтив, правда?
Вони засмчялись, потчм дчвчина розповчдала далч, ч Юрчй захотчв все
це побачити, а оскчльки {---------------------------------------} замчнило
зчр, дивитися довелось руками, й скчнчилось те саме тим, чим ч повинно
було скчнчитись...
Вони не крились один одного, не соромились, ч вчн пчзнав чч всю, так
само, як ч вона його, та й справдч, страх минув ч загрожували чм лише
ревнощч невблаганоч Смертч, невблаганоч й неминучоч...
А коли все скчнчилось, й вони знову опинились в задушливому темному
тунелч, Юрчй встав ч потягнувся, пчднявши догори руки.
Й спочатку навчть не зрозумчв, в чому справа, коли не вперся ними в
кам'яне склепчння.
А зрозумчв лише тодч, коли шкчрою обличчя вчдчув подих протягу.
Тунель не кчнчався тупиком. Вчн мав вихчд. Вихчд вгору.
А ще секундою пчзнчше Юрчй зрозумчв, що видряпатись по прямовиснчй
цеглянчй стчнч знесилена дчвчина не зможе.
- Де вона? - запитав Юрчй. - цч знайшли?
- Кого? - не зрозумчв лчкар.
- Ну... чч. Ту дчвчину.
- А! - посмчхнувся лчкар. - За неч не хвилюйся.
- Що це означае? цч знайшли, чи нч?
- Та знайшли, знайшли, заспокойся. Краще розповчдай далч...
- Я повернусь, - сказав вчн дчвчинч. - Я повернусь й приведу людей.
- Так, звичайно... - тихо промовила та.
- Ти не вчриш?
- Вчрю... - ще тихчше сказала вона.
- Я повернусь! Повернусь якомога швидше! До побачення!
- Прощай... - ледь чутно прошелестчло у вчдповчдь. А, можливо, це
лише вчулось. А, можливо, цього не було зовсчм.
Стчна насмчхалась над ним, ламала нчгтч й пальцч, кришилась пчд
ногами, обдираючи одяг ч шкчру й двччч струшувала з себе, наче обридливу
комаху. На висотч кчлькох метрчв Юрчй спиною вчдчув другий край колодязю,
сперся на нього, розклини в стчни самим собою. Ще через пчвгодин - чи двч
години? - колодязьь рчзко зшгнувся, став чомусь овальним тунелем ч Юрчй
довго вчдпочивав, безсило впавши на похилу пчдлогу.
- Егей! - гукнув вчн назад, вниз.
ц не почув вчдповчдч.
Тунель був тчсним, старим ч вочевидь небезпечним - кчлька разчв на
голову сипалась земля й дрчбне камчння, потчм Юрчй пролчз крчзь вузьку
трчшину з гострими краями й замчсть звичноч вже цеггли намацав суцчльний
шерехуватий монолчт.
- Бетон... - прошепотчв вчн. - Невже бетон?..
Схоже було, що через трчщину вчн потрапив до якогось службового
тунелю чи каналчзацчч.
Юрчй зчгнувся - тунель мав приблизно пчвдори метри в дчаметрч - й
повчльно рушив вперед, час вчд часу вчдчуваючи обличчям протяг. Потчм
вчйнуло мокрою травою, болотом й гнилим очеретом. Цей сморчд здався йому
найсолодшим в свчтч.
Ще через деякий час Юрчй вчдчув над головою порожнечу, намацав збоку
сходи - нормальнч металевч сходи, а не вбитч у стчну скоби! - пчднявся
ними, _п_о_б_а_ч_и_в_ наступний пролчт й площадку, вийшов з шахти, перелчз
металевий паркан й безсило впав не мокру вчд роси траву.
Над головою слчпуче палали зорч, було счвтло, як в операцчйнчй, й
шелест трави здавася оглушливим шумом.
"Якби я вилчз вдень - пропали б очч..." - встиг подумати Юрчй, перш
нчж втратив свчдомчсть.
- То, все-таки, що з нею? - знову запитав вчн. - Можна чч побачити? Й
пояснчть, що трапилось там, на станцчч?
Лчкар зчтхнув й з жалем вимкнув магнчтофон.
- От з цього, хлопче, треба було починати, - сказав вчн по паузч. -
Справа ось в чому... Справа в тому, що нччого там не було.
- Як це - нччого? А тч глистяки, скорпчони, змчя в тонелч?
- Не було анч глистякчв, анч скорпчонч, анч змчч. Був звичайний собч
потяг з пасажирами.
- А...
- А справа в тому, що неподалчк вибухнув склад боеприпасчв.
- Яких боеприпасчв? Та й до чого тут якчсь боеприпаси?
- Хчмччних. Схованч вони були пчд час вчйни, десь у сорок
другому-сорок третьому. Бомби, мчни, снаряди... ц неймовчрно сильний й так
само неймовчрно стчйкий галюциноген. Не окислюеться, не розкладаеться й не
розчиняеться. Й нешкчдливий.
- Нччого собч нешкчдливий!
- Так, так, абсолютно нешкчдливий. Навчть звикання не дае. Мрчя
наркомана. Всч мертвч - результат панчки, тчсняви... стрчланини...
Юрчй здригнувся, згадавши тремтчння зброч в руках.
- Й всч бачили чудовиськ?
- Нч, не обов~яково. Схоже, що ця штука викликае образи безпосередньо
з пчдсвчдомостч, вибирае "найнебажанчший" й "пчдкидае" свчдомостч. Бачили
повеню, дим, привидчв, скелети. Один бухгалтер побачив ревчзорчв, а одимн
прапорщик - п~яних будбатчвцчв. Чудовиськ бачили вчдносно мало, вчдсотчкъв
десять. А от дчвчину, та ще й гарну, побачив, голубе, ти один-единий...
Перед очима Юрчя промайнули огиднч слизькч черви, страшнч кровожернч
скорпчони, велетенська змчя з бччними пащами... Й нччого бчльше. Дчвчини
вчн не бачив.
- То вона... Тап дчвчина теж примара? Галюцинацчя?
- Ну звичайно.
- Але цього не може бути! Я доторкався до неч, розмовыляв з нею, але
я чч не бачив! Хчба може галюцинацчя бути такою вибчрковою?
- Тихо, тихо, заспокойся. А хчба може бути сяючий скорпчон з
хвостом-мечем? А змчя на весь тонель, та ще й бччними пащами?
- Ну... не може. Але ж...
- А як чч звали?
- Змчю?
- Та не змчю! Дчвчину! Пам~ятаеш?
- Ну звичайно! цч звати...
Й лише зараз Юрчй згадав, що там, пчд земле, вони не замислились над
цим питанням.
ц зрозумчв це з полегшенням.
- Все, посмчнувся вчн. - Здаюсь. Таки ж галюцинацчя.
Вчн помовчав, потчм посмчхнувся ще раз:
- А шкода. Чудячи з того, що я встиг намацати й з того, що вона
розповчла - штучка була гарненька.
Лчкар теж засмчвся.
- Ну от, першч ознаки одужання. Десь через тиждень можна буде й
виписати. Жодних обмежень... хчба що пчвроку-рчк постарайсся обминати ту
станцчю метро, де все сталося. Не тому, що х якийсь ризик рецидиву, абощо,
а просто неприемно буде.
Лчкар встав й рушив до виходу, але бчля самих дверей зненацька
озирнувся й запитав:
- До речч, хлопче, знаеш, де тебе знайшли?
Новинки >> Русской фантастики (по файлам) | Форумов | Фэндома | Книг