Радчй РАДУТНИЙ
ДРУГА ВЕЖА
Полювання не вдалось.
Мисливець повернувся злий, голодний й перемазаний в якусь смердючу
багнюку. Анч шматку якогось харчу не лишилось, й вся родина могла хчба що
пчдперезатись мчцнчше.
Сонце счдало, старий з двома онуками все ближче присувались до
невеликощ пересувнощ пччки; жчнки засчли, як завжди, трохи далч й
неголосно сперечались за якесь шмаття, а мисливець мовчки, злостиво й
роздратовано шлчфував стрчли.
Онуки то сидчли спокчйно, то починали бешкетувати, один спробував-був
причепитись до батька - через хвилину обом жчнкам довелось разом його
втчшати.
- Не лчзь до батька, - на диво синхронно примовляли вони. - Батьковч
сьогоднч не пощастило, бачиш, ходив до ве... до самого вечора, й нччого не
принчс, не ччпай його, пчди краще до дчда, хай вчн казку розкаже, тчльки
близкь до печч не счдай, погано буде...
Сонце спустилось ще нижче, снчг уже не рипчв, а тихенько потрчскував,
з лчсу час вчд часу чулось рипчння дерев, що трчскались вчд морозу, й
темна тчнь Вежч вчдходила все далч й далч по своему споконвччному колу.
- Дчду, - один з хлопчакчв залчз йому на колчна. - Дчду, мами
сказали, щоб ти розповчв казку...
- Дчду, дчду, а розкажи про оте... - пчдхопив другий.
"Оте" звично бовванчло на заходч, починаючись товстою колоною просто
з гори й ховаючись верхчвкою в низьких хмарах. Занадто турботливч матусч
не давали дчтям дивитись на Вежу - щоб голова не запаморочилась, й
поступово навчть слово це стало не зовсчм пристойним.
- "Оте"... - незадоволено пробурмотчв дчд. - Яке воно вам "оте".
Скчльки разчв казав - Вежа. Пхе, "оте"... Придумали ж.
- А мами кажуть...
- Пхе, "мами кажуть". Слухайте щх бчльше. Чорт з ним, повну назву вам
ще рано знати, але не "оте" - а Вежа.
- А як це - повна назва?
Дчд оглянувся на жчнок, завважив нашорошенч вуха, посмчхнувся й
зненацька видав:
- Трансформатор простору!
Й задоволено захихотчв, коли обидвч жчнки здригнулись й почервончли.
"Старий дурень!" - досить ччтко долинуло з чхньго боку.
Дчд захихотчв знову.
- Дчду, а навчщо вона?
З усього видно було, що дчти причепились надовго. Старий зчтхнув,
щось пробурчав про "вкотре" та "сто разчв", й почав:
Був час, коли люди жили не так, як зараз. Завжди було багато щжч,
всякощ - й трави, й м'яса. Й пччок було багато. Й одяг тодч робили, а не
гризлись за кожен шматок старих лахчв...
"Старий дурень!"
...й полювання тодч було краще...
Батько на мить перестав чистити стрчлу й кинув злостивий погляд.
...та й взагалч, тодч добре було. Кажуть, й снчг тодч лежав не весь
рчк, а тчльки половину...
"Старий брехун!"
...й сонце було бчльшим й свчтило дужче. Люди жили в теплих бункерах,
а не в наметах, щли досхочу й, кажуть, вмчли навчть лчтати...
- Не забрчхуйся, дчду! - не стерпчв мисливець.
- А навчщо, дчду? - запитав старший онук.
- Що - навчщо? - не зрозумчв старий. - А, лчтати? Як це, навчщо?!
Ну...
Вчн замислився.
- Ну... ну... а хоча б для полювання! От вмчв би батько лчтати - може
б щось й вистежив.
Мисливець незадоволно скривився.
- Еге ж, й голоду тодч не було.
Всч зчтхнули, а молодший онук мало не заплакав.
- Люди будували тодч багато бчнкерчв - великих, теплих. Були машини -
це як наш вчзочок, тчльки великч, й щздили вони самч, й возили людей...
- А про Бога коли буде?
Дчд здригнувся, мисливець завмер, й жчнки ще бчльше нашорошили вуха -
якщо це взагалч можна було зробити.
- Щодо Бога... - почав був старий. - Це вам матусч наплели?
- Так, мами розповчдали. Мама бчльша. Вона сказала, що люди стали
гордими, й вирчшили збудувути високу... - онук притишив голос, оглянувся
на жчнок, й все-таки не наважився... ну, оте. Щоб залчзти й побачити Бога.
А вчн розгнчвався й вчддалив сонце, ч от.
Онук розгублено змовк. Дчд теж мовчав, про щось перешчптувались жчнки
й тихо гудчла пччка.
- А мама-менша сказала, що скоро в... е-е-е... отчм паливо
скчнчиться, - трохи недоречч бовкнув другий малюк.
Замчсть вчдповчдч дчд простяг руку до пччки й ще дужче прикрутив
регулятор. Паливнч елементи ще на мчлчметр вийшли з гнчзд, реакцчя пчшла
на спад й тепер ледь жеврчла на гранч згасання. Гудчння урвалось.
- Може й скчнчиться... - пробурмотчв старий.
Запала тиша. На цей раз мертва, абсолютно мертва й холодна - зародок
тчхщ, що запанух на Землч, коли згорить останнчй шматок урану.
Тиша.
Тиша.
Тиша.
Першим не витримав молодший онук, залився слчзьми, припав до матусч й
притис обличчя до щщ брудних лахчв. Потчм заскиглив й другий, й, нарештч,
зарюмсали обидвч матусч одразу.
Мисливець вчдклав лука набчк, важко пчднявся й пчдчйшов до дчда.
- Пчшли, - похмуро промовив вчн, беручи старого за лчкоть.
- Куди? Навчщо? - перелякано забубончв дчд. - Синку... може ще
пощастить... не треба... зачекай...
- Пчшли.
Старанно не зустрччаючись нч з ким поглядом, мисливець одвчв старого
за пагорб й за хвилину повернувся.
Сам.
- Давайте швидше, - бубончв мисливець жчнкам, що вже наготували ножч
й каструлч. - Холодно.
Новинки >> Русской фантастики (по файлам) | Форумов | Фэндома | Книг